пʼятницю, 5 серпня 2022 р.

Я звільняюсь з Amnesty International в Україні

Я звільняюсь з Amnesty International в Україні. Це – ще одна втрата, яку мені принесла війна. Улюблена робота, 7 років життя, плани на мабутнє, а останні 5 місяців – ще і рятівний круг у вигляді правозахисної роботи на благо рідної країни під час війни. Все розбилося об стіну бюрократії та глухого мовного бар’єру. Справа не в англійській, а в тому, що якщо ти не живеш у країні, в яку вдерлися окупанти та рвуть її на шматки, тобі, напевно, не зрозуміти, що ж тут такого – засудити армію захисників. І немає слів у жодній мові, які здатні це донести до того, хто не відчув цього болю.
Навіть ще вчора у мене була наївна надія, що я зможу все виправити. Що ми проведемо хай хоч 200 нарад і все-таки пояснимо, достукаємось, донесемо свою думку. І той текст буде видалено, а замість нього з’явиться інший. Сьогодні я зрозуміла, що цього не станеться.
Я доєдналась до Amnesty International в Україні майже 7 років тому, тому що в першу чергу розділяла цінності організації. Міжнародна Амністія – це понад 10 млн людей в усьому світі та сотні активістів та активісток в Україні, це інструмент впливу на країни, на владу і сприйняття людьми різних соціальних проблем у світі. Ця організація у своєму складі має неймовірно сильних правозахисників та правозахисниць, активістів та активісток, які рухають сонце і планети для захисту прав людини у найвіддаленіших куточках світу.
Amnesty International працює в Україні вже понад 30 років, з часів становлення незалежності нашої країни. За час роботи в організації наша команда зробила величезну роботу на користь суспільства: ми досліджували та фіксували порушення прав людини в окупованому Криму, документували злочини, вчинені під час Революції Гідності, та вимагали (і продовжуємо вимагати) їх ефективного розслідування, боролись за безпеку для постраждалих від домашнього насильства, проводили кампанії за ратифікацію Україною Стамбульської конвенції, займались освітою з прав людини, розвитком активізму та правозахисного руху в Україні.
Протягом цих років ми ціннісно, щиро, відкрито і невпинно боролись за дотримання прав людини. Ми добивались від уряду України реформ, а від міжнародної спільноти - належної уваги до України та необхідної підтримки.
Від початку повномасштабної агресії ми не перестаємо наголошувати на порушеннях прав людини та міжнародного гуманітарного права, здійснених росією, країною-агресором. Ми ретельно документуємо ці порушення, і вони ляжуть в основу численних судових розглядів і допоможуть притягнути винних до відповідальності. Наприклад, я переконана, що наше дослідження атаки на Драматичний театр у Маріуполі стане вагомим доказом та допоможе покарати винних у цьому жахливому, нелюдяному злочині. І за майже 6 місяців ми опублікували цілу низку скрупульозних та якісних досліджень.
Хочу закцентувати на цьому, бо це важливо. Мова не йде про те, щоб міжнародні чи локальні правозахисні організації не фіксували дії українських збройних сил. Принцип незалежності та безсторонності у такій роботі важливий, зрештою, саме для цього існують міжнародні і національні правозахисні організації. Але у таких важливих звітах, які публікуються у такий момент та у такому контексті, не може не бути даних про другу сторону війни, про того хто розпочав цю війну.
Ми, з боку українського офісу, постійно наголошували, що прес-реліз, який організація випустила 4 серпня, мав як мінімум дослідити дві сторони та врахувати позицію Міноборони України. Як ми зазначали, представники Amnesty International врешті звернулись до Міноборони з проханням про реакцію, але дали дуже мало часу на відповідь. У результаті цього, самі того не бажаючи, організація створила матеріал, який прозвучав як підтримка російських наративів. Прагнучи захистити цивільних, це дослідження натомість стало інструментом російської пропаганди.
За останні декілька днів ми з колегами активно проводили роз’яснювальну роботу всередині організації. Я говорила з представниками Amnesty з десятків країн світу, щоб позицію України та українців було почуто. Також я неодноразово говорила з вищим керівництвом, яке, на жаль, в цій ситуації не здійснило належних кроків аби захистити інтереси людей, на чиє благо працює організація і весь правозахисний рух. На додачу до відсутності належної реакції, відбулось ігнорування великої активістської ініціативи людей з усього світу, яких обурив цей прес-реліз.
Мені боляче це визнавати, але ми з керівництвом Amnesty International розійшлись ціннісно. Тому я прийняла рішення залишити організацію. Я вважаю, що будь-яка робота на благо суспільства має бути зроблена з урахуванням локального контексту і з продумуванням наслідків. А головне, я переконана, що наші дослідження мають робитись скрупульозно і з думкою про людей, чиє життя часто напряму залежить від слів і вчинків міжнародних організацій.
Я йду зі сподіванням, що ми - українці і українки, представники і представниці громадянського суспільства своїми діями та активною позицією зможемо змінити ставлення міжнародної спільноти до України. Ми зможемо зрушити міжнародні організації, зробити їх більш людяними, більш гнучкими та здатними ефективно реагувати на кризи не лише в Україні, але і у всьому світі: там, де диктатури та деспотії прагнуть силою захопити вільних людей.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Вологі мрії комсомолки Безуглої

  У світлі останніх кадрових перестановок якось поза увагою залишилося крісло голови СБУ. Там зараз в.о. голови Василя Малюк, і купа чуток н...